В книзі Федорова «Підпільний обком діє» описані події знаменитого рейду радянських партизанів під проводом С. Ковпака по тилах німецьких окупантів до Карпатських гір.
Там є розділ, що розповідає про бій та героїчну перемогу ковпаківців над загоном бандерівців на Тернопіллі. Пам'ятну табличку про цю подію я бачив на батьківщині моєї мами.
У своєму дитинстві я кожне літо проводив на хуторі, де проживали дідусь із бабусею. Хата розташована на полі під лісом за два кілометри від с. Піщатинці Лановецького району Тернопільської області. Це село знаходиться на відстані 26 км від м. Кременець.
Над ставом, що на відстані півкілометра від хутору, де проживали батьки моєї мами, і стояла табличка, що описувала події на березі у часи війни. «Тут відбувся бій, у якому мужні радянські партизани-ковпаківці розгромили банду українських буржуазних націоналістів, що були на службі у гітлерівців», – написано на табличці.
Я був юним піонером і все намагався розпитати у бабусі про бої на березі ставка, та лише чув у відповідь: – «Підростеш – розповім. Малий ще». І тільки у 80-х, коли я закінчив школу, перед смертю бабуся погодилася розповісти про ці події. Бо ж у загоні повстанців були бійці і з Піщатинець, тому і відомі подробиці.
А виглядало все так. Викликає командир перед строєм шістьох повстанців і наказує підготувати продуктові закладки на контрольованих територіях на зимовий період. Звичайно, накази слід виконувати. За законами військового часу, заходять хлопці до кожного господаря і повідомляють, що на кілька днів мобілізують підводу із фірманом для виконання завдання. Озброєним повстанцям, як розумієте, відмовляти не прийнято. Таким чином вишикувались сотні підвід на соші (так називали дорогу Кременець-Ланівці), вимощеній каменем, і вирушили до міста Кременець.
У фірмана на чолі не написано, що він не партизан, а просто селянин і на його підводі зброя не захована. Кременецьку залогу хтось повідомив, що на місто рухається ціла армія. Який гуркіт на бруківці викликає колона підвід – уявити можна. Колеса возів тоді не на шинах були, а кованим залізом оббиті. Залога, що складалася із двох німців та кількох поліцаїв із місцевого населення, сховалась у руїнах Кременецького замку на горі Бона, що при дорозі. Коли на гору під білим прапором піднялися два повстанські парламентарі, то почули відповідь залоги: – «Вас багато, тому у місті робіть, що хочете, але зброю ми не здамо і на замку будемо оборонятись до останнього патрона. Інакше, коли ви підете, німці повернуться і за втрату зброї нас розстріляють».
Підводи безперешкодно приїхали на залізничну станцію і за наказом бійців «контингенти» (продуктові податки на окупаційну владу, що готувались до відправки у Німеччину) були перевантажені на підводи. Навантажені зерном, борошном, цукром, спиртом, підводи безперешкодно залишили Кременець і незабаром завбачливо звернули у ліс. Доволі своєчасно, бо залога викликала літаки.
Під час руху фірмани повідомили бійців, що бачили у лісі невідомих озброєних людей. Повстанці влаштували засідку і перестріляли непроханих гостей всіх до одного. Кажуть, чоловік п'ятнадцять було. Кого не дострелили, а лише поранили, почали допитувати:
– Хто такі?
– Розвідники Ковпака.
– А хто такий Ковпак?
– Командир радянських партизанів.
– А що він тут робить?
– Воює із німцями і рухається у Карпати.
– А де ж зупинився загін?
– На відстані кілометра на березі ставу.
– А чи великий загін?
– Та у нас ціле з'єднання на дві тисячі чоловік.
Від такої відповіді нашим бійцям стало не по собі. Порадились. Поклали на підводу по партизану вбитому чи пораненому, і відправили із двома парламентарями до ковпаківців із каяттями: – «Вибачайте, не встигли ваші розвідники представитись, що також із німцями воюють».
Із продуктами у ковпаківців було сутужно, це ж не наші повстанці, що місцевим населенням підтримувались. А тут підводи із борошном, цукром, і головне – спиртом!
Прийняли партизани пробачення, та ще й гендель запропонували. Під Ланівцями підривники пустили під укіс німецький потяг із зброєю для фронту. Запропонували бартер – за кожну підводу продуктів – підводу зброї.
Пиячили повстанці з партизанами на березі ставу цілий тиждень, поки німецька розвідка не дізналася. Тоді літаки почали бомбардувати ліс. Партизанам Ковпака довелося рушити далі.
А наш обоз тим часом розділився. Частину продуктів та зброї було закладено до місцевих криївок. Після війни на такі схованки нерідко натрапляли місцеві селяни. Не раз, навіть у 70-х, коли пастухи знаходили чергову криївку, приїжджали у село представники «органів» і вилучали зброю у тих, хто не зміг не похвалитись.
Інша частина обозу попрямувала до Польщі. Прикордонники пропустили безперешкодно. Одначе німці, щоб не тратити власні сили, поінформували Армію Крайову. І зустріли у Польщі обоз бандерівців вояки АК шквальним вогнем.
Хто встиг від підводи коням посторонки відрізати і на коня скочити – повернувся додому. А значна частина повстанців та селян, що їхали з обозом, так і залишилась у польській землі.
Ось таку історію розповіла мені бабуся.