Прогноз зроблений українськими військовими професіоналами і тому досить цікавий, позбавлений емоційної мітингової риторики, об'єктивно оцінюються сили і засоби, котрі можуть бути задіяні в конфлікті, особливості управління військами.
Фронт є оперативно-стратегічним утворенням, котре спеціально створюється для керівництва військами на оперативно-стратегічному напрямку. У межах стратегічного напрямку можуть бути кілька фронтів. Так, Україна є Південно-західним стратегічним напрямком, в межах котрого виокремлюються два оперативно-стратегічних напрямки (Харків-Київ-Львів і Харків-Дніпропетровськ-Одеса), котрі розпадаються на дрібніші оперативні напрямки. Крім того, існує ще окремий приморський оперативний напрямок (Крим).
За радянськими канонами на двох оперативно-стратегічних напрямках повинні були б діяти два фронти (не менше ніж по 3 армії кожен), а приморський оперативний напрямок (Крим) повинна була б забезпечувати окрема Приморська армія і сили флоту. У резервах потрібно мати сили ще на 2-3 армії (корпуси), оскільки оперативно-стратегічні напрямки розходяться в різні напрямки, котрі суперечать головному принципу максимальної концентрації зусиль. Тому для забезпечення нових оперативних напрямків (зокрема, перекриття розриву між фронтами, котрий постійно збільшуватиметься) і компенсації втрат, потрібні згадані резерви.
Керівництво цими військами, знову за радянськими канонами, повинні здійснювати ГШ і Ставка ВГК, оскільки ідея створення проміжної одиниці стратегічного управління - головних пунктів командування військами на стратегічному напрямку - була визнана контрпродуктивною як в 1941 р., так і у 1980-і рр. Так треба робити, а тепер подивимось, як може зробити Росія.
Без розгортання воєнних сполучень скороченого складу в межах мобілізації Росія не здатна створити жодного фронту. Зібравши війська постійної готовності, укомплектовані за контрактом, Росія зможе виставити одну армію. Аби зібрати другий комплект армійських частин бойового і тилового забезпечення, доведеться знекровити Північнокавказький військовий округ і відкликати призовників з інших округів для розгортання тилових частин скороченого складу (так, як нашвидкуруч формувались призовниками з різних округів окремі частини для нападу на Чечню в 1994 і 1999 рр.).
За таких умов Росія зможе вести активні дії тільки на двох оперативних напрямках. Одним з них апріорі стане Крим. Але цей оперативний напрямок навіть за умови тактичного успіху буде стратегічним програшем Росії, оскільки з самого початку він є другорядним для Південно-західного стратегічного напрямку.
У політичному плані він взагалі провальний, оскільки Україну неможна захопити частинами. Її можна взяти тільки зразу всю, під воєнним тиском досягаючи згоди на такі політичні вимоги, котрі б забезпечили Росії стратегічний успіх (як у випадку з Чехословаччиною в 1968 р.). Оскільки у Росії є лише обмежені сили оперативного рівня, їй потрібно сконцентрувати їх на вирішальному напрямку, котрий забезпечив би зговірливість уряду України. Середнє Подніпров'я і Донеччина такими напрямками не є. Всякий територіальній розподіл України за допомогою армії тільки сприятиме мобілізації сил України, непоступливості уряду, жорсткій позиції глобальних політичних гравців проти Росії.
Крім того, бойові дії і супутні руйнування та жертви зменшать підтримку російських дій в регіонах Східної Україні, котрі вважаються проросійськими. Тому єдиним доцільним напрямком можна вважати Київський з метою спричинити поразку основних сил української армії, створити загрозу столиці України і досягти припинення війни на зручних політичних умовах.
Оскільки, як зазначено вище, діяти за радянськими канонами неможливо через слабкість збройних сил Росії, то швидше за все росіяни імпровізуватимуть, виходячи з наявних сил. Останнім часом ці імпровізації вже проходять закріплення в офіційних поглядах на створення воєнних угрупувань і управління ними.
Зі свого боку російські спеціалісти відзначають, що у випадку агресії Росії проти України в Росії мало шансів виграти війну:
- «Я відмінно знаю ситуацію в Україні, оскільки довго працював в російському посольстві в Україні. Наші ЗМІ видають ура-патріотичну пропаганду, причому журналісти пишуть, абсолютно не знаючи ситуації і настроїв народу. Проросійських громадян в Україні не більше 1,5% і то переважно проживають в Криму.
Поясню:
1) ППО України (подарунок СРСР), на думку військових експертів, найкращі у світі. (80% ракетно-зенітних комплексів СРСР було сконцентровано на території України);
2) 60% бронетанкових сил СРСР були сконцентровані в Україні (найсучасніші машини), а також танкобудівна промисловість;
3) У України 2 500 літаків «МіГ-29» і «Су-27», 430 «Су-25», 120 «Су-24», 1300 бойових гелікоптерів «Мі-24».
На думку наших російських експертів боєготовність українських ПС на порядок вища російських ПС».
Рядові українці теж не радять Росії чинити військові дії проти України:
- «Жителі Росії! Вплутаєтеся ви у війну - так партизанами стане весь південний схід! Пригадайте Тузлу - навіть в моєму рідному Донецьку народ щосили обурився: «Москалі хочуть захопити нашу територію!». Навіть бабці незадоволено бубніли в трамваях. Нація об'єдналася в ненависті. За незалежними соціологічними дослідженнями, більше всього воювати з Росією рвалися не западенці, не вгадали. ДОНЧАНИ! Западенці спокійніші, а Південний Схід - більш пасіонарний і обезбашенний».
- «Уявляю москвичів, що воюють за Україну, молодих росіян, не охочих йти до армії, яких виловлюють на вулицях міст на війну з Україною. Оце військо! У разі поразки у війні з Україною Росію безумовно чекають репарації і контрибуції. Українці нагадали б, що сибірська нафта і газ за міжнародними правовими нормами належать також і Україні - Росія в односторонньому порядку 12 червня 1990 р. ліквідувала радянську конституцію («надра належать всьому радянському народу»). На півночі українців було 5 млн. проти всього 1 млн. росіян. Власне, українці й створили сибірський нафтогаз».
Геннадій Вдовіченко
Переклад здійснено сайтом «Стопком». Редагування: МАДВІ. Джерело: